Салман Рушді. Бард, казкар, деміфологізатор.


8
4 comments, 69 shares, 8 points

Народ, що був переконаний у своїй величі і невразливості, який погодився повірити у міф усупереч цілком протилежним свідченням, є народом, що спить, або охопленим якимсь божевіллям. 

Салман Рушді 

Говорячи про історіографічну металітературу британського письменника індійського походження Салмана Рушді, ми зрідка уникаємо розмови про її міфологічність. Головні тексти автора – «Діти опівночі», «Сатанинські вірші», «Сором», «Останній подих мавра», «Флорентійська чарівниця» – об’єднує своєрідна жанрова камуфляжність, прихований мікс різностильових характеристик, що разом створюють нову своєрідну цілісність. «Сатанинські вірші» балансують на межі політичного та філософського есеїв, поєднаних з елементами стилізації під сказання та бульварним романом. «Опівнічні діти» ховають історико-політичну основу під маскою сімейної саги. «Флорентійська чарівниця» подібно багатоповерхівці включає історичні, казкові, леґендарні та філософські «поверхи», що тримаються купи завдяки фабульному фундаменту.  

Але наріжним і принциповим компонентом для вивчення поетики письма Рушді (що фіксується в наукових розвідках численних дослідників його текстів) лишається міф та псевдоміф. Романне новаторство, експериментальність, пошук оригінальних способів формування та репрезентації власної естетично-світоглядної системи – ось лише кілька причин для послідовної міфологізації та деміфологізації текстів Рушді. Псталтідрив традиційного уявлення про міф та епічне, літературні й металітературні алюзії, розмиття кордонів між уявним та історичним – ті кілька засобів, за допомогою яких автор реалізує свої задуми. Про це та інше далі в тексті. 

Міфологізуй, ніби ніхто не бачить 

Розгляд причин та приводів, що спонукають Рушді на витворення власних макроміфів та мікроміфів (наприклад, одночасне сприйняття реальності через події Великої історії та приватного життя однієї родини в «Опівнічних дітях») неодмінно наштовхує на думку про наявність цілого ряду триґерів, які стали початковою сходинкою виникнення персонального «рушдівського магічного реалізму». 

Дослідниця творчості письменника Сабріна Хасумані серед інших називає такі причини міфологізації текстів, як 

  1. Необхідність витворення ідеологічної платформи для боротьби проти популізму та історичної петрифікації.

    Особливо важливі ці задачі для Рушді саме як для автора постколоніального, адже деструкція негативних конотацій щодо традиційної індійської культури, релігійного фанатизму,  етнічної нетерпимості, «другорядності» літературної традицій Південної Азії – першочергове завдання, яке ставить перед собою чи не кожен автор-репрезентатор культури, протягом століть бувшої на міжнародній сцені ніби «в тіні старшого імперіалістичного брата». Власне, письменник робить спробу змінити та навіть замінити стереотипні уявлення про Індію й Пакистан, релігію та секуляризм, взаємозалежність і автономію (тематичний пласт) та обшир і можливості великих епічних форм, жанрову взаємопроникність, інтердисциплінарність (формальний пласт) на нові уявлення – неупереджені, нестереотипні, постмодерні, суто «рушдівські». 

  2. Стратегія лібералізації.

    Під цим розуміється авторська позиція принципової відмови від бінарності колонізатор / колонія, Схід / Захід, супротивник / союзник, історичний ворог / історичний патрон, ми / вони, центр / маргінес тощо. Поза поняттями «нативність» та «націоналізм» письменникові вдається максимально віддалятися від популістської риторики навколо дискурсу постколоніальної літератури, а натомість стверджувати гуманістичні принципи та акцентувати естетичність тексту.

    Ще простіше формулює причину міфологізації хронотопу в текстах Рушді професорка Фавзія Афзал-Хан, кажучи про те, що

  3. Артикуляція нових явищ, тенденцій та позицій потребує створення нової письменницької граматики. Складовими якої, власне, і стає низка міфічних образів та сюжетів у творах автора. 

Особливо продуктивно Рущді вдається до традиційних міфологічних сюжетів та образів, переосмислюючи їх та видозмінюючи. Мотив дороги (пересування Саладіна Чамчі та Джебріла містами й часами в «Сатанинських віршах», завоювання й поразки Салема Сіная в незалежній Індії та Пакистані в «Опівнічних дітях», численні морські, наземні, воєнні, уявні й метафізичні мандрування персонажів «Флорентійської чарівниці» тощо) –  як і в традиційній літературі створює канву «Персонаж у точці А не такий, яким буде в точці Б». А все ж певні герої лишаються абсолютно пасивними та стабільними, ніби контрастуючи з більш «активними» антагоністами. Новаторство Рушді полягає в тому, що час від часу межа між неправильною стабільністю та логічною діяльністю ніби затирається, залишаючи за читачем право вільного судження щодо загальної ситуації. 

Подібні модифікації традиційних мотивів (мотив чоловічої дружби, зради, сумніву, гадання й розгадування, а також пригадування) Рушді реалізує також у «Соромі», «Останньому подиху мавра» та деяких фантастичних дитячих повістях.  

Щодо формального вираження, то письменник буцімто й сам спонукає читача помітити й виокремити текстуальні установки казкових жанрів у своїх творах. Головний герой «Опівнічних дітей» Селім Сінай розповідає історію свого життя (яка, до того ж, нерозривно пов’язана з історією новопроголошеної незалежної Індії) та водночас є  дійовою особою цієї оповіді. Має він і слухачку – чарівну служницю фабрики Падму (Рушді іронізує над співзвучністю цього імені з «божественною квіткою лотосу» в індуїзмі та одночасно з «купою гною» в народному мовленні). Увесь контекст недвозначно перегукується з композиційною основою «1001 ночі». 

Протилежним чином справа складається у «Флорентійській чарівниці», де маємо справу не з історичним епосом, що дзвозначно перегукується з казковими традиціями, а навпаки – з казкою, що якоїсь миті набирає підозріло багато рис реалістичного роману. У простір – де зустрічаємо, наприклад, таємничого подорожнього, що обливається чарівним парфумом і завдяки якому він минає охорону палацу,  дивовижну принцесу, яка полонила  серце падишаха, існуючи при цьому лише в його уяві, наділену відьомськими та знахарськими навичками повію, – у весь цей архетипно вигаданий простір аж надто раптово вриваються вочевидь не вигадані персонажі (Акбар І, англійська королева Єлизавета та Ніколо Макіавеллі). Маркери реальності / вигадки з’являються дедалі рідше, позбавляючи читача будь-яких орієнтирів у цьому жанровому, хронікальному й тематичному ф’южені.

Проте без деміфологізації – ані руш!

Утім, не цураючись принципу «святе місце порожнім не бува», письменник вдається не лише до витворення власної міфологічної системи, а й до деконструкції міфологічних устоїв. 

Гротеск, іронія, сарказм, перекручування, метатекстові перехресні цитування й алюзії – палітра художніх засобів, завдяки яким Рушді вибудовує літературні світи, надзвичайно строката. Скажімо, по відношенню до релігійних та культурних стереотипів в «Опівнічних дітях» письменник просто нещадний. Автор ніби передбачає всі можливі читацькі асоціації й заздалегідь «ховає» в них якісь несподіванки: 

  • Відправна точка. Головний персонаж Селім Сінай починає переповідати своє життя зі згадки про основоположника роду – Аадама Азіза. Аналогія з біблійним Адамом лежить ніби на поверхні, але Рушді поглиблює її додатковими гіперболізованими деталями: після здобуття освіти в Німеччині (зміїне яблуко пізнання) його виганяють з рідної оселі (псевдо-Едему), та ще й саме після Аадамового знайомства з майбутньою дружиною Насім (комічне уособлення Єви). 
  • В Аадама та Селіма надзвичайно довгі носи, на чому повсякчас акцентує увагу письменник, а це хоч-не-хоч навіює думку про хобот – рису слоноподібного індуїстського бога Ганеші. 
  • Не доводиться довго чекати й на антагоніста Ганеші. У традиційних давньоіндійських епосах, «Рамаяні» та «Магабгарті», ним виступає ворожий і войовничий Шива. А в Рушді… власне кажучи, такий самий Шива. І такий самий войовничий. Хіба що старший за свого міфічного попередника на якісь там кілька тисячоліть. 
  • Прізвище головного героя «Сінай» теж не випадкове. Це, вірогідно, похідний варіант імені бога Місяця Сін. Біг, за повір’ями, має можливість керувати світом на відстані та примушувати цей світ видозмінюватися. Подібний до цього і дар Селіма: він здатен налагоджувати мисленнєвий зв’язок з ґенерацією опівнічних дітей. 

Аналогічні «загравання», тільки тепер уже не з культурним багажем знань читача, а з його розумінням історичних реалій і містифікацій – знаходимо в зображенні відомих і принципово важливих для Рушді подій: проголошення незалежної Індії, утворення держави Пакистан й республіки Бангладеш, індійсько-італійські взаємини часів Відродження тощо. І тут письменник не зраджує себе, повсякчас перекручуючи й оздоблюючи комічними, уявними й містичним елементами ці реальні оказії. Революції, воєнні перевороти та смерті політиків він пояснює дрібними капостями чи серйозними промахами своїх персонажів, а історичну вагу всіх цих подій зводить до функціонального тла розгортання родинних конфліктів. 

Що ж до політичної деміфологізації, то найбільше Рушді збиткується над конкретними історичними особами (Індіра Ґанді, Джавахарал Неру), щодо яких уже склалися певні позитивні чи негативні стереотипи. Так, скажімо, цілісний образ мудрої політикині й борчині за свободу Індії, пані Ґанді, письменник переінакшує до невпізнання. Адже в нього вона – не більш ніж мстива й жорстока вдовиця (ефект посилюється тим, що в індуїзмі образ удови має негативне тлумачення).

Отже… 

Отже, завдяки послідовному руйнуванню та створенню власних міфів на різних рівнях романної поетики Салманові Рушді вдається презентувати унікальну різнотематичну й інтержанрову поетику. Ця риса творчого мислення автора об’єктивно інтегрується в тенденції сучасної постколоніальної літератури (серед представників якої Орхан Памук,  Джон Максвелл Кутзее, Чінуа Ачебе, Воле Шоїнка та інші). З точки зору вітчизняного літературознавства, аналіз міфопоетики Рушді актуальний як важлива щаблинка розгляду архітектоніки магічного реалізму, так і власне оригінального досягнення постколоніального письменника. 

Джерела 

  1. Afzal-Khan Fawzia. Cultural Imperialism and the Indo-English Novel

  2. Critical Essays on Salman Rushdie (Critical Essays on British Literature) / ed. by M. K. Booker. – N. Y. : Twayne Publishers, 1997. – 322 p.

  3. Desai A. Introduction / A. Desai // Midnight’s Children / S. Rushdie. – London : Vintage, 1995. – P. 7-21.

  4. Genre and Ideology in R. K. Narayan, Anita Desai, Kamala Markandaya, and Salman Rushdie. Pennsylvania: Penn State Press, 2007.

  5. Hassumani S. Salman Rushdie: A Postmodern Reading of His Major Works. Vancouver: Fairleigh Dickinson University Press, 2002. – P. 10-25. – (Bucknell Studies 18th C L).

  6. Rushdie S. The Moor`s Last Sigh – London: Vintage, 1995.

  7. Коваль М. Р. Особливості постмодерністської інтерпретації історії в романі С. Рушді “Опівнічні діти” // Питання літературознавства. – Випуск 9 (66). – С. 66-78.

  8. Мазін Д. М. Міфопоетичні коордиинати творчості С. Рушді // МАҐІСТЕРІУМ. Літературознавчі студії. – Випуск 48. – С. 99-102.

  9. Рушді С. Опівнічні діти: Роман / Пер. з англ. Н. Трохим. – Київ: Видавництво Жупанського, 2007. – (Майстри світової прози).

  10. Рушді С. Сатаниські вірші: Роман / Пер. з англ.Т. Бойко – Київ: Видавництво Жупанського, 2016. – (Майстри світової прози).

  11. Рушді С. Флорентійська чарівниця: Роман / Пер. з англ. Т. Бойко. – Київ: Видавництво Жупанського, 2010. – (Майстри світової прози). 

Фото на прев’ю з веб-сайту forword.com.


Сподобалось? Поділіться з друзями!

8
4 comments, 69 shares, 8 points

Яка ваша реакція?

lol lol
0
lol
love love
1
love
wow wow
1
wow
angry angry
0
angry
Яковлєва Аліна

Student

4 Comments

Виберіть Формат
Історія
Форматований текст з посиланнями та візуалізацією
Голосування
Голосування для прийняття рішень або визначення думок
Список
The Classic Internet Listicles
Відео
Youtube, Vimeo або Vine відео