У пошуках добра в людині

Поблукаємо разом з науковцями лабіринтами людської душі...


6
7 shares, 6 points

Питання про те, якою ж насправді  є  людина  –  загалом  доброю  і  справедливою, або  ж  злою  та  егоїстичною,  чи  все – таки  різною  –  упродовж   багатьох   століть хвилює філософів (а згодом і психологів з соціологами) та й численних пересічних індивідів, що схильні до аналізу та осмислення життєвих явищ і процесів. 

Свій вагомий внесок у пошук відповіді на це запитання роблять і представники поведінкової та експериментальної економічної науки. Цікаво і повчально простежити, як, попри простоту первинної ідеї, за допомогою поступових ускладнень науковцям вдається перевіряти щораз складніші робочі гіпотези і досягати все більш обґрунтованих висновків. 

Одним із найпростіших, але водночас наочним і переконливим засобом вивчення альтруїстичних схильностей людей є так звана “ультиматум”-гра, вперше запропонована німецькими економістами ще у 1982 році.

У цій грі беруть участь двоє осіб. Один учасник одержує певну суму грошей, частину з яких він повинен запропонувати другому гравцеві. Той може або взяти виділену йому частку, погодившись із таким розподілом грошей, або відмовитися (якщо вважатиме його несправедливим), і тоді жоден з них нічого не отримає. У тому разі, якби обоє учасників керувалися виключно раціональними міркуваннями, перший гравець мав би запропонувати мінімально можливу частку одержаної суми, а другий – погодитися на такий варіант.

Натомість, згідно з результатами численних експериментів, пропозиції, які становлять менше 20–30% початкової суми, здебільшого відхиляються другим гравцем, навіть коли йдеться про досить значні гроші, скажімо, еквівалентні кількаденному доходові. Водночас частка, запропонована першим учасником другому, становить у розвинених країнах пересічно близько 44% від початкової суми, а понад половина перших гравців пропонують поділити гроші порівну. Тобто рішення гравців значно відрізняються від тих, які диктувалися б абсолютною раціональністю. Мотивація їхніх дій становить значний теоретичний і практичний інтерес.

Розпочнімо з аналізу рішень другого гравця. Як стверджує в одній із своїх праць лауреат Нобелівської премії з економіки 2017 року Річард Талер, людям загалом не притаманні крайнощі у поведінці на кшталт нестримного прагнення до справедливості чи керування винятково міркуваннями власної вигоди. Ближчим до реальності є значно менш категоричний висновок, що люди зазвичай віддають перевагу більшій кількості грошей над меншою, цінують справедливе ставлення до себе і готові справедливо ставитися до інших. 

Інакше кажучи, більшість людей насправді прагне до взаємності у стосунках. Як наслідок, другий гравець часто готовий відмовитися від достатньо значної суми задля покарання несправедливості з боку першого учасника. Дуже показово у цьому контексті, що коли аналогічні пропозиції щодо несправедливого поділу грошей генерує компютер, їх приймають!

Формально врахувати прагнення людей до взаємної справедливості можна за допомогою запропонованої відомим американським вченим М.Рабіном функції доброзичливості. Ця функція може набувати додатних або відємних значень залежно від позитивного чи негативного ставлення до інших. Тобто корисність (чи, інакше, задоволення індивіда) збільшується як у випадку взаємної доброзичливості (добуток двох додатних чисел), так і у разі недружнього ставлення до осіб, що демонструють неприязнь (добуток двох від’ємних чисел також є додатним числом). Так-так, останній варіант описує добре відому українцям ситуацію на кшталт нічого, що в мене свиня здохла, зате у сусіда – корова!

Що стосується дій першого гравця, то його рішення запропонувати значну частину початкової суми або й половину її визначається впливом двох основних чинників. Передовсім, він може побоюватися, що його партнер по грі відхилить недостатньо щедру пропозицію (стратегічні міркування). Ймовірно, також, що деяка частина гравців справді внутрішньо схильна до справедливості. Різноманітні ускладнення гри (кількаразове повторення, запровадження двох чи декількох етапів, зміна ролей учасників, збільшення ставок тощо) підтверджують обґрунтованість обох згаданих пояснень.     

Ще одна цікава супутня гіпотеза полягає у тому, що люди поводяться більш егоїстично, коли вважають, що мають на це право. Результати ультимативних ігор підтверджують цю ідею. Якщо право бути першим гравцем отримане не унаслідок випадкового вибору, а є результатом вищих показників згідно з деяким критерієм, то пропоновані суми є відчутно нижчими: лише 45% перших гравців пропонують 40% і більше від отриманої суми проти 85% за випадкового розподілу гравців! Проте у цьому разі залежність від стратегічних очікувань не дає змоги відповісти – йдеться про справжній альтруїзм частини індивідів чи все-таки про побоювання відхилення пропозиції. 

Для оцінки впливу стратегічного компонента поведінки гравців під час ультимативної гри було запропоновано гру диктатор. Тут перший гравець ухвалює рішення про поділ суми грошей, і це рішення є остаточним, оскільки другий учасник не має права відхилити пропозицію. Інакше кажучи, за відсутності небезпеки покарання з боку партнера по грі перші гравці можуть більшою мірою бути собою.

Справді, перші гравці у диктаторській грі зазвичай залишають собі значно більшу суму. Так, за випадкового розподілу гравців 40% отриманої суми пропонували лише 20% перших гравців. Якщо ж розподіл на ролі відбувався за результатами певного змагання, 40% від суми пропонували тільки 4% учасників, причому ніхто не запропонував половину. Все ж, 20% перших гравців навіть за цих умов запропонували 30–40% отриманої суми, що свідчить про наявність певних альтруїстичних мотивів. 

Згідно з ще однією супутньою гіпотезою, учасників гри може хвилювати той факт, що пропонуючи надто малу частку отриманої суми, вони видаватимуться жадібними в очах інших, а експериментатор відмовиться від їх залучення у майбутньому. Щоб нівелювати подібні побоювання, всім учасникам за допомогою так званого подвійного сліпого методу була гарантована повна анонімність: не лише стосовно інших гравців, але і стосовно експериментатора та будь-кого іншого; пропонована сума була відома тільки самому гравцеві. За таких умов лише 11% з них запропонували своїм партнерам 30% і більше від отриманої суми. Ймовірно, саме такі цифри характеризують частку людей, яким більшою чи меншою мірою притаманне внутрішнє прагнення до справедливості. 

Результати експериментів з використанням подвійного сліпого методу свідчать, що поведінка людей у подібних ситуаціях визначається як (рідше) внутрішніми альтруїстичними перевагами індивідів, так і (частіше) стратегічними міркуваннями (за ультимативної гри) та важливістю думки інших осіб (за диктаторської гри). Побоювання відплати за виявлену недоброзичливість і прагнення виглядати краще в очах інших зменшують схильність до егоїстичних дій. Інакше кажучи, альтруїстична поведінка на практиці може містити значний соціальний компонент. У такому разі її можна розглядати як форму соціального обміну, у процесі якої ми ділимося з іншими людьми деякими ресурсами у відповідь на їхню повагу і певні послуги.

p.s. Найкращим практичним свідченням того, що насправді більшість людей є щирими, доброзичливими, схильними до справедливості і взаємності у ставленні, буде, вочевидь, максимальна кількість вподобань та поширень цієї статті… Дякую!


Сподобалось? Поділіться з друзями!

6
7 shares, 6 points

Яка ваша реакція?

lol lol
0
lol
love love
1
love
wow wow
0
wow
angry angry
0
angry
Master of inspiration

Prof

0 Comments

Виберіть Формат
Історія
Форматований текст з посиланнями та візуалізацією
Голосування
Голосування для прийняття рішень або визначення думок
Список
The Classic Internet Listicles
Відео
Youtube, Vimeo або Vine відео