За що досі чубляться британські консерватори і ліберали?

(якщо розглянути їх позиції загально і глобально)


2
20 shares, 2 points

Британські лаберали та консерватори часто оперують тими ж термінами (“свобода”, “рівність”), а також обговорюють переважно подібні питання – роль уряду в суспільстві, забезпечення гарантій різним верствам населення тощо. Головною відмінністю точок зору є те, що ліберальний дослідник дивиться на суспільство з акцентом на особистості, тоді як консерватори бачать цілісну націю з необхідним прошарком аристократичної (чи фінансової) еліти. Розберемося в них, пішовши до витоків – теоретиків обох течій XIX століття

"Класиком" лібералів вважається Джон Мілль – активний філософ і політик. Він писав, що людину потрібно виховувати на базі досвіду поколінь, але потім давати їй свободу інтерпритації та використання того досвіду[1]. Мілль проти несвідомого копіювання традиції (чого добиваються консерватори – адже це традиція!). Власне, відсутність індивідуалізації небезпечна тим, що люди втрачають здатність мати власні смаки, “люблять натовпом” і так далі (до речі, автор в тому числі звинувачує в цьому британську цензуру). Потрібними є оригінальники, певні “генії”, що не можуть працювати без атмосфери свободи[3]. Тільки от не до кінця можуть пояснити ліберали, як саме контролювати цих "геніїв" у їхній праці. А що, якщо серед них буде новий Наполеон чи Гітлер? Обмежувати їх суспільною думкою і закликом "блага для всіх"? Навряд вийде. 

Чим відповідають консерватори? О, ці пани зовсім непроти "унікальних" людей. Консерватор Вільям Меллок визнає існування людей з винятковими якостями; певні риси підносять таких особистостей над іншими. Адже це – справжня аристократія![5]

       Генії для консерваторів походять з “верхів” суспільства і відрізняються від перспективи Мілля – “індивідуальностей з маси".

Однак навряд чи консерватори вважають, що “нижчі прошарки” пригноблені внаслідок такого ставлення до них чи такої системи суспільства. Ще один діяч, Дізраелі (що колись власною "аферою" купив для Британії Суецький канал, але то інша історія) впевнений, що  свободи бідноти забезпечує “старовинна рівність Англії, закладена в Конституції”. Мовляв, Конституція враховує все, у ній поміщена вся повнота особливостей людської натури і надані привілеї кожному у разі, якщо він сумлінно виконує свої обов’язки. В таких умовах, як пише він, найбідніші “мають права”, а вже лорди і громади (“довірені особи нації”) визначають закони[6]. Загалом, саме такий устрій для Дізраелі – це “шляхетна демократія[7], тоді як для Мілля – деспотизм, адже деспотизмом є все, що пригнічує свободу індивіда[8]

Для консерваторів держава контролює все. А для лібералів? Мілль переконаний, що уряд цілком зобов’язаний контролювати освіту[10], а також – регулювати закони для підтримки бідних та здійснювати карні функції[11]. Але навіть повний контроль уряду над освітою, без жодних регулюючих факторів, він називає деспотією.

Зрештою, питання свободи теж підіймається дослідниками обох течій. Тільки для консерваторів, зокрема, лорда Актона, це – захист кожної людини в діях від тиску влади (подібне до лібералізму, але хто ж має захищати, як не аристократія!)[12]. Ліберали ж ставлять на перше місце свободу думки, а потім – ще купу всіляких свобод, не дуже пояснюючи, як їх контролювати. 

 Навіть коли консерватори та ліберали часом говорять про однакові речі і в дечому згоджуються, вони бачать світ дуже по-різному. Часи минули: ідея кровної аристократії замінилася фінансовою, міняються склади парламенту, а в Британії досі триває суперечка між консерваторами і лібералами. На чиєму боці ви?

Автор: Ольга Стасюк, Наукове товариство студентів-істориків УКУ "Sub Rosa"

Посилання:

[1]Мілль Дж.С. Про індивідуальність як один з елементів добробуту // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 159-160

[2]Мілль Дж.С. Про індивідуальність як один з елементів добробуту // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 167-169

[3]Мілль Дж.С. Про індивідуальність як один з елементів добробуту // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 164-165

[4]Меллок В. Аристократія та суспільний прогрес // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С. 771.

[5]Меллок В. Аристократія та суспільний прогрес // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С. 765–766

[6]Дізраелі Б. Англійська демократія // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С.9

[7]Дізраелі Б. Англійська демократія // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С.11–12.

[8]Мілль Дж.С. Про індивідуальність як один з елементів добробуту // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 164-165

[9]Лорд Актон, Свобода як головна політична цінність // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С. 647-649

[10]Мілль Дж.С. Про підстави та межі laissez-faire, або принципу невтручання // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 660-662

[11]Мілль Дж.С. Про підстави та межі laissez-faire, або принципу невтручання // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 670.

[12]Лорд Актон, Свобода як головна політична цінність // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С. 645

[13]Мілль Дж.С. Про індивідуальність як один з елементів добробуту // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2009. С. 161-164

[14]Лорд Актон, Свобода як головна політична цінність // Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ, 2008. С. 653


Сподобалось? Поділіться з друзями!

2
20 shares, 2 points

Яка ваша реакція?

lol lol
0
lol
love love
0
love
wow wow
0
wow
angry angry
0
angry

Prof

0 Comments

Виберіть Формат
Історія
Форматований текст з посиланнями та візуалізацією
Голосування
Голосування для прийняття рішень або визначення думок
Список
The Classic Internet Listicles
Відео
Youtube, Vimeo або Vine відео