Бути проклятим у Римі – наскільки це страшно?

Чому і нащо офіційно проклинали римських громадян, і наскільки вони боялися такого прокляття


1
1 point

    Збереглося дуже багато різних свідчень про покарання в Римі. Всі знають про кари часів гоніння на християн на кшталт розп’ять, відання звірам в Колізеї чи відсічення голови (як відсікли голову апостолу Павлу). Кодекс Юстиніана, тобто кодифікація римського права VI століття, дає різні інші покарання – спалення заживо жінки за зв’язок з рабом, продання за Тибр в рабство за борги (за Тибр – тобто у чужу землю, бо в Римі за древніми законами колишній громадянин не міг стати рабом). І всюди, з найдревніших міфів та кодифікацій аж до останньої, юстиніанівської, тоненькою ниткою проходить кара прокляттям. Невже бути проклятим було так страшно?

    З одного боку, це залежало від того, наскільки ви… віруючий. Насправді суть римського прокляття як офіційної кари (бо прокляття і зурочення з метою заподіяти шкоду невинному каралися, навіть на смерть) – це віддати зловмисника на помсту богів. За вірою римлян, це дуже страшно: адже міфологія була кривава, жорстока і грунтувалася на невблаганній справедливій долі, а міфи про бунт людей проти якихось устоїв природи зазвичай закінчувалися дуже сумно. Прокляття йшло із найдавніших часів, коли всі закони трималися на віруваннях і були тісно пов’язані з міфологічним началом, тому й проклята людина була тою, на кого накладали певну печать закляття, якої годі було позбутися. Її доля з цього моменту була вирішена – страждання, муки, біль, нещастя і т.д. мусили переслідувати цю людину до кінця її життя.

    В пізніші часи римляни не так міцно притримувалися своїх священних витоків права, а юриспруденція стала більш прагматичною. Але прокляття лишилося і його боялися. Чому ж? Бо замість священної приналежності до общини чи міста людина тепер мала громадянство,  яке давало дуже багато прав. Проклята людина позбувалася громадянства і не отримувала жодного іншого статусу. А бути без статусу та позиції у ієрархії світу, де всі від богів до каміння мали своє місце, було ганебно і страшно. 

Проклятий римлянин втрачав усі політичні та релігійні права, а особливо – право захисту спільноти. Звідси – більш практичний наслідок прокляття: його могли безкарно вбити. 

    За що ж накладали таку страшну кару? Оскільки поява такого покарання була тісно пов’язана із стародавніми священними законами, всі відповідні злочини теж мали священне начало. Передусім – осквернення священних місць, яких у Римі завжди було чимало (до VI століття нашої ери на самому лише Палатинському пагорбі були величезні святилища Вести, ларів та недоторканний палац царя). Окрім того, священними були кордони земель або власності, адже вони не лише охороняли мир і порядок, а й мали заступництво бога Терміна, а каміння на розмежуваннях освячували іменем Юпітера. Власне, тому й боги карали проклятих в обох випадках – бо зловмисники посягли не на людський устрій, а на зони, що знаходилися під божественною опікою. 

    Цікавіший випадок – те, що прокляттям карали сина, що вдарив батька (як говорить легенда, ще з часів царя Сервія Туллія), і невістку, що вдарила тестя (з часів самого Ромула). На перший погляд, тут немає нічого священного – самі лише сімейні чвари. Але ні. Погляньмо на древність закону, нехай і легендарну: йдеться про VIII-VI століття до нашої ери. Давньоримська сім’я того часу мала не лише дуже жорстку патріархальність в побуті та законах (яка слабне хіба вже в ІІ-ІІІ столітті нашої ери), а й божественне начало свого устрою. Батько сімейства, paterfamilias, мав необмежену владу, міг навіть продати дітей в рабство, а дружину вбити за перелюб. Його влада пояснювалася священним статусом: це він вчиняв жертви ларам, духам померлих, на домашньому вівтарі. Батько сімейства був ніби верховним жерцем в цьому домі, а тому його воля і статус були божественні і недоторканні. Тому й підняти руку на нього для сина чи невістки було рівносильне оскверненню чогось священного. 

Пізніше, в V столітті до нашої ери, проклинали ще й адвоката, що обманув клієнта, і громадянина міста, що осквернив магістратів, але ці закони часів республіки були менше прив’язані до священних начал і були створені, певно, за аналогією. 

    Напевно, антропологи змогли б провести паралелі від римського прокляття до багатьох подібних кар в подальших епохах – ганебного позбавлення дворянства чи міщанства у Західній та Центральній Європі, позбавлення шляхества у Речі Посполитій, зрештою, відлучення від церкви (excommunicatio) та анафеми у Західній і Східній Церквах. А оскільки, на думку деяких вчених, тоталітарні ідеології теж мали багато “священного” (так звану "псевдорелігію" – багато символів та майже містичних практик), то і публічне виключення з партії чи піонерської організації може мати свої далекі корені у римській традиції прокляття. Хай там як, всі ці кари стосуються одного: за порушення важливих для спільноти норм, людина публічно і ганебно виключалася із спільноти, позбувалася всіх прав та захисту товаришів, а тому й втрачала будь-який статус у світі. А жити без статусу і захисту було страшно і в Древньому Римі, і в Середньовіччі, і у ХХ столітті. 

Автор: Ольга Стасюк, Наукове товариство студентів-істориків УКУ "Sub Rosa"


Сподобалось? Поділіться з друзями!

1
1 point

Яка ваша реакція?

lol lol
0
lol
love love
0
love
wow wow
0
wow
angry angry
0
angry

Prof

0 Comments

Виберіть Формат
Історія
Форматований текст з посиланнями та візуалізацією
Голосування
Голосування для прийняття рішень або визначення думок
Список
The Classic Internet Listicles
Відео
Youtube, Vimeo або Vine відео